УПОКО́РЕНО (ВПОКО́РЕНО), рідко. Присл. до упоко́рений. Ви усміхнулись яснозоряно Холодним полиском очей, — І я схилився упокорено, Діткнутий лезом двох мечей [мечів] (Вороний, Вибр., 1959, 63); Славко реве. Згорнувши руки, упокорено стоїть ображена, трагічна Віра (Кач., II, 1958, 31).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 464.