Про УКРЛІТ.ORG

уповноважений

УПОВНОВА́ЖЕНИЙ (ВПОВНОВА́ЖЕНИЙ), а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до уповнова́жити. — Я не уповноважений з вами вести про це розмову.. — А я з вами уповноважений говорити про все, що є в душі моїй більшовицькій (Гончар, II, 1959, 405); // у знач. прикм. Який має певні повноваження. — Як ви смієте?! Я уповноважений емісар від головного командувача… (Еллан, II, 1958, 16); // у знач. ім. уповнова́жений, ного, ч.; уповнова́жена, ної, ж. Довірена особа, яка діє за наданими їй повноваженнями. Потроху сторонні розсотуються з контори. Зостаються лише правлінці, уповноважений та агроном (Логв., Літа.., 1960, 14); Народні збори обрали його Народним уповноваженим до Москви на сесію Верховної Ради (Чорн., Визвол. земля, 1950, 211).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 463.

вгору