УПОВИ́ТИЙ (ВПОВИ́ТИЙ), а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до упови́ти. То Клеаріста йде у хвилюванні нив; Блакить очей горить із-під дугастих брів. Вузьке чоло її пов’язкою вповите (Зеров, Вибр., 1966, 463); Лежала земля густими димами вповита, снарядами зрита, освіжена кров’ю земля (Дмит., Присяга.., 1937, 47); * Образно. Ввірветься думка сумовита, Тривоги хмаркою вповита (Фр., X, 1954, 14).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 462.