УПЕРІ́ЩИТИ (ВПЕРІ́ЩИТИ), щу, щиш, док., розм.
1. перех. Сильно ударити когось, по чомусь. Микола задумавсь і з усієї сили так уперіщив снопа, що.. бич одскочив (Н.-Лев., II, 1956, 185); Прибіг Хома.. і, не говорячи ні слова, вперіщив Гната батурою по спині (Тют., Вир, 1964, 332).
2. неперех. Піти, полити з силою (про дощ). Серед жита уперіщив дощ, рівний, густий. Григор спинив коней, заліз під воза (Гуц., Скупана..; 1965, 20); Дощ, як несподівано вперіщив, так швидко й перестав (Збан., Переджнив’я, 1960, 61).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 457.