УПЕРЕ́ДЖЕНИЙ¹, а, е, діал. Дієпр. нас. мин. ч. до упере́дити. Хто знає, може, невідомий ворог, упереджений його криком, чатує вже на нього з якоїсь укритої і певної [надійної] засідки? (Фр., II, 1950, 29).

УПЕРЕ́ДЖЕНИЙ², а, е.

1. Який почуває упередження (у 2 знач.) стосовно до кого-, чого-небудь. — Ви.. упереджені проти нас, хоч мені не зрозуміло, з яких причин (Коб., III, 1956, 209); — Він щось упереджений до тебе. Отже, ти мусиш бути дуже обачним (Кол., Терен.., 1959, 87).

2. Який склався щодо кого-, чого-небудь наперед, до ознайомлення з ним; необ’єктивний. В. І. Ленін рішуче засуджував суб’єктивізм в оцінці подій і всілякі спроби змалювати сучасне чи минуле в прикрашеному чи приниженому вигляді відповідно до упередженої точки зору (Укр. іст. ж., 2, 1960, 32); Нетерпимо, коли в своїх оцінках критики виходять з упереджених і по суті естетських уявлень. Така критика не дає користі розвитку літератури й мистецтва (Літ. газ., 19.VII 1960, 1).

3. Негативний, несправедливий, який складається щодо кого-, чого-небудь наперед. Лагунський уважно слухав жінку-інженера.. Від її скарги на упереджене ставлення до неї йому стало зовсім ніяково (Коцюба, Нові береги, 1959, 41); Самий вигляд її, ота ніжна материнська усмішка, коли говорила про свого Василька, наче спростувала більшість.. упереджених уявлень про неї (Головко, А. Гармаш, 1971, 512).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 457.