УПА́ЛИЙ¹ (ВПА́ЛИЙ), а, е.

1. Дієпр. акт. мин. ч. до упа́сти¹. Чи є хто такий, щоб у нього не стислося серце.., Як пересохла улітку земля задвигтить від упа-лих Стріл блискавиці..? (Зеров, Вибр., 1966, 200); Я раптом приходив до пам’яті, діставав упалу плівку (Ю. Янов., II, 1958, 118).

2. у знач. прикм. Тихий, слабкий, понижений від смутку, розчарування і т. ін. (про голос). [Неофіт-раб (упалим голосом):] І знов нічого я не розумію. Боротися в покорі — що се значить? (Л. Укр., II, 1951, 233)

УПА́ЛИЙ² див. впа́лий¹.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 454.

Упалий, а, е.

1) Падшій.

2) Незанятый, вакантный. Дитина вмерла у неї, а на впале місце друга буде. Зміев. у. Кінь здох у його, на впале місце він купив собі кобилу. Лебед. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 342.