УНУ́К, УНУ́КА, УНУЧА́, УНУЧА́ТКО, УНУЧЕНЯ́, УНУ́ЧЕНЬКА, УНУ́ЧЕЧКА, УНУ́ЧКА, УНУ́ЧОК, УНУ́ЧЧИН див. внук, вну́ка і т. д.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 452.

Унук, ка, м. Внукъ. Набрались, діди біди, поки набули, а внуки — муки, поки збули. Ном. № 10597. Ум. Унучок.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 341.

уну́к (уну́ка) див. ону́к.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 612.