У́МИСЕЛ, слу, ч. Заздалегідь обдуманий план, намір, перев. таємний, вартий осуду. [Тетяна:] Ох, мені горе! Пропаде финтик даром; і я без умислу буду виною його смерті… (Котл., II, 1953, 61); — На престол свейський не сьогодні-завтра сяде герцог Карл-Густав. Гетьман Богдан Хмельницький одписав нам приватно,.. які злодійські умисли того герцога (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 265); Багратіон посилав листи і Барклаю, і Аракчеєву з умислом, що їх читатиме й цар і, нарешті, вживе заходів, щоб спинити французів (Кочура, Зол. грамота, 1960, 96).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 439.