УМИРУ́ЩИЙ (ВМИРУ́ЩИЙ), а, е.

1. Який не може жити вічно; смертний. На який же чорт ці зорі — довічні, невмирущі, цей місяць, ця земля — все це німе, мертве — і невмируще, а я — вмирущий, я — живий, тямущий? (Гр., II, 1963, 54).

2. Який умирає. Вмирущий лебедю, співай! Хай лине Твій скорбний голос, твій солодкий спів! (Мисик, Біля криниці, 1967, 269); // у знач. ім. умиру́щий, щого, ч.; умиру́ща, щої, ж. Той (та), хто вмирає. Що краплина роси для вмирущого, Для того, хто конає без сил? (Граб., І, 1959, 556); // рідко. Те саме, що мрець. Загнибіда казав, що не любий він [протопіп] усім парафіянам, з живого й вмирущого дере (Мирний, III, 1954, 87)

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 439.