УЛЮБЛЯ́ТИ (ВЛЮБЛЯ́ТИ), я́ю, я́єш, недок., УЛЮБИ́ТИ (ВЛЮБИ́ТИ), улюблю́, улю́биш; мн. улю́блять; док., перех., розм. Любити, кохати. Пригадалася знов і така, що любила, та ніколи не казала [про це], і знов друга, що казала багато, та не дуже влюбляла… (Вовчок, І, 1955, 379); Докія за останній час дуже влюбила гарне дівчатко, і дівчинка любила її (Гр., І, 1963, 342); // тільки док. Уподобати. Вельми влюбили вони прегарну колись, та давно вже зруйновану й понівечену Волинь (Барв., Опов.., 1902, 28); — Дав [Б. Хмельницький] нам привілей осягти під город поля, гаї і сіножаті, які самі улюбимо (П. Куліш, Вибр., 1969, 127); Почав писати новели. Улюбив їх друкувати в газеті, в якій одразу ставав перед великою авдиторією (Вас., IV, 1960, 45).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 433.