Про УКРЛІТ.ORG

улюблений

УЛЮ́БЛЕНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до улюби́ти. Чолом тобі [Лесе Українко], улюблена в народі, Як люблені борці лиш і співці! (Рильський, Зим. записи, 1964, 55); Для них [учнів] це улюблене їхньою вчителькою «тощо» було, мов пароль, мов заклик до веселощів (Гончар, Тронка, 1963, 38); Мій жених (як величає його Катря) — тип, улюблений сількорами (Кач., II, 1958, 48); Дуже давній улюблений народом вид озеленення громадських територій — обсаджування деревами вулиць та шляхів (Озелен. колг. села, 1955, 10)

2. у знач. прикм. Який викликає почуття любові, користується любов’ю. Про давніх своїх знайомих Обринських і саму колишню улюблену дівчину чував я від хвилі розлуки небагато (Коб., III, 1956, 88); — Ти для мене тепер не лише улюблений поет, ти мені рідний, як батьківщина… (Тулуб, В степу.., 1964, 489); Вранці діти, йдучи до школи, тримали в рученятах букетики синіх пролісків та рожевого рясту, щоб піднести їх улюбленим вчителькам (Шиян, Баланда, 1957, 60); // Якому віддають перевагу, який подобається більше, ніж інші. В майбутньому — в широкому різноманітному репертуарі Панаса Саксаганського улюбленими ролями стануть образи простих людей (Мартич, Повість про нар. артиста, 1954, 32); Юра горлав свою улюблену пісню (Смолич, II, 1958, 12); Стояла спека. І ми вирішили знову йти в ліс до свого улюбленого місця на річці (Досв., Вибр., 1959, 56).

3. у знач. ім. улю́блений, ного, ч., рідко. Той, кого дуже люблять; коханий. Вона бачила Ольгу.. на таємних сходинах з улюбленим (Фр., II, 1950, 317).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 432.

вгору