УЛЬТИМА́ТУМ, у, ч.

1. У міжнародних відносинах або при воєнних діях — категорична вимога, невиконання якої загрожує розривом дипломатичних відносин, застосуванням сили і т. ін. Уряд Австро-Угорщини направив сербському урядові ультиматум, включивши в нього.. такі принизливі вимоги, які Сербія напевне повинна була відхилити (Нова іст., 1957, 143); Радянське командування, щоб уникнути непотрібного кровопролиття, поставило оточеним [німецько-фашистським] військам ультиматум — скласти зброю (Ком. Укр., 2, 1969, 67).

2. Взагалі якась категорична вимога, що супроводжується погрозою. — Ви помиляєтесь, Михайле Амадейовичу, — відповів я на ультиматум завуча. — Є ще третій вихід.. Покажемо райвно ту цифру успішності, яка в нас є (Збан., Малин. дзвін, 1958, 238).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 434.