УЛОЖИ́ТИ¹ (ВЛОЖИ́ТИ), ожу́, о́жиш, док., перех.

1. розм., рідко. Те саме, що укла́сти¹ 1-3. Витягнув Георгій з-під постелі скриньку, а в ній чорний, старий кружок, витер його рукавом і вложив на грамофон (Ірчан, II, 1958, 131); Микола післав [послав] двірника за лікарем, затопив піч, уложив Любку як міг краще на постелю і сам сів біля неї (Хотк., І, 1966, 61).

2. діал., заст. Скласти, укласти. Вона уложила собі наперед ту промову (Фр., VII, 1951, 90); // Вирішити. Поки що уложив собі од Лесі якомога оббігати і на самоті перемагати тії нещасні любощі (П. Куліш, Вибр., 1969, 130).

УЛОЖИ́ТИ² див. вложи́ти¹.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 431 - 432.

Уложити, жу, жиш, гл.

1) Вложить. Вложив Бог душу, як в грушу. Ном. № 2912. Тільки нашого, що в душу вложено. Ном. № 12122. См. Укласти.

2) Надѣть. І жупана на тебе як слід не вложили. О. 1861. III. 17.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 335.