УЛО́ВЧИЙ (ВЛО́ВЧИЙ), а, е.

1. Признач. для ловецтва. — А ти, Уласе, доглядатимеш моїх вловчих собак, моїх коней (Н.-Лев., III, 1956, 295).

2. у знач. ім. уло́вчий, чого, ч. Те саме, що ло́вчий 2. Було виїжджає син старого гетьмана Браніцького на влови,.. а з ним їде сила панів та вловчих з собаками (Н.-Лев., VII, 1966, 282).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 431.