УЛО́ВЛЕНИЙ (ВЛО́ВЛЕНИЙ), а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до улови́ти. Вони чатували один на одного, як два хижі, уловлені в одну яму, борсуки (Кач., І, 1958, 444); // уло́влено, безос. присудк. сл. [Пролетарій:] Так от його [утікача] уловлено й розп’ято. Товариші вробили з нього бога, та вигадка й пішла собі по людях… (Л. Укр., II, 1951, 519).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 431.