УЛЕ́ЩУВАТИ (ВЛЕ́ЩУВАТИ), ую, уєш і УЛЕЩА́ТИ (ВЛЕЩА́ТИ), а́ю, а́єш, недок., УЛЕСТИ́ТИ (ВЛЕСТИ́ТИ), улещу́, улести́ш, док., перех. Лестощами, обіцянками, умовлянням схиляти до чого-небудь, примушувати згодитися на щось. І ті були там [у пеклі] лигоминці [лагоминці]. Піддурювали що дівок,.. Що будуть сватать їх брехали. Підманювали, улещали (Котл., І, 1952, 137); — От такі всі мужчини. Бігає, запобігає, улещує,.. а одружиться — тікає від дружини, як чорт од ладану (Кол., Терен.., 1959, 118); // Привертати до себе лестощами, запобіганням, похвалами і т. ін.; задобрювати. Хто коло неї впадає, улещує, той ласку має, на роботу важку не ходить (Коцюб., II, 1955, 113); Патер Алоїзій розповідав йому про інших учнів.. і непомітно улещував хлопчика, кажучи, що він швидше засвоює латинську мову (Тулуб, Людолови, І, 1957, 146); // Умовляти ласкаво. — І старе, і мале попхалось на війну, пішов і мій батько. Моя мати дуже його кохала, душі в собі не чула; що вже батько не робив, як її не улещав, а не схотіла зостаться одна, і разом з ним поїхала биться з татарами (Стор., І, 1957, 347).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 429.