УЛЕ́СЛИВИЙ (ВЛЕ́СЛИВИЙ), а, е.
1. Схильний лестити. Улесливий чоловік схожий на кішку: спереду ласкає, а ззаду кусає (Укр.. присл.., 1955, 152); Хто розбере цього чоловіка — надто вже він тихий та слизький, влесливий та вкрадливий (Чаб., Балкан. весна, 1960, 295).
2. Який містить у собі лестощі, обіцянки, умовляння. Орися виступила наперед і гордо підняла голову: — ..Не здаватись ні на які улесливі слова ворогів, а вмерти всім при зброї, боронячи до останнього наші святощі! (Стар., Облога.., 1961, 86); — Гарний [спокусник], молодий, майстер володіти улесливим словом, обплутав вас сіттю свого чару, як павук свою жертву, а ви, наївне, невинне дитя, довірились йому (Вільде, Сестри.., 1958, 434); // Нещиро шанобливий. Тепер Юра уважніше оглянув цього чоловіка і помітив, що обличчя в Биякана хитре, улесливе (Багмут, Щасл. день.., 1959, 168); Його неприємно вразив цей занадто влесливий тон: навряд чи можна з такою людиною розмовляти щиро (Шовк., Інженери, 1956, 365); — Та й балакучий він, — подумав Артем Петрович і відчув, як, неначе павутиною, гість обмотує його своєю улесливою ввічливістю (Хижняк, Килимок, 1961, 30).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 429.