УЛЕ́ЖАТИ (ВЛЕ́ЖАТИ), жу, жиш, док., перев. із запереч. част. не. Лежати протягом якогось часу. Наші хлопці хоч і заснули було, так не можна ніяк і улежати. Як припече сонце, так місця не знайдуть (Кв.-Осн., II, 1956, 411); — Ляж, поспи по обіді, — сказав Сергій Іванович. — Та чи ж я влежу! — відповів Петро (Головко, І, 1957, 446).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 429.