УЛАСКА́ВЛЮВАТИСЯ (ВЛАСКА́ВЛЮВАТИСЯ), ююся, юєшся, недок., УЛАСКА́ВИТИСЯ (ВЛАСКА́ВИТИСЯ), влюся, вишся; мн. уласкавляться; док., розм. Ставати поступливим, добрішати. Нарешті дядечко ніби власкавився. — Що маю в тобою робити! Нехай вже постараюсь тобі на втіху (Вовчок, VI, 1956, 289); Я аж до вечора.. за діжкою з сирівцем просидів. Тільки ввечері уласкавилась трохи Лукерка; підходить, одчиняє погрібника: — Сидиш? — Сидю, — кажу. — Іди ж хоч галушок попоїж, а то охлянеш! (Вишня, І, 1956, 255).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 428.