УЛА́МУВАТИ, ую, уєш, недок., УЛАМА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех.

1. тільки док., рідко. Поламати, зламати.

2. розм. Умовляти згодитися на що-небудь, схиляти до чогось. А може йому таки вдасться уламати її (Мирний, IV, 1955, 181); Уламати старого Зубківського було не легко (Панч, II, 1956, 12).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 428.