УЛА́ДНУВАТИ (ВЛА́ДНУВАТИ), ую, уєш, недок., УЛАДНА́ТИ (ВЛАДНА́ТИ), а́ю, а́єш, док., перех. Те саме, що ула́годжувати 1, 2. [Люцій:] Я все владнаю, я ручусь за теє (Л. Укр., II, 1951, 466); Олексій сповіщав, що сам прибуде в «Іскру» і вони ще матимуть з цього приводу [організації курсів трактористок] конкретну розмову. От тоді можна буде все й уладнати з незговірливим головою (Логв., Літа.., 1960, 54); [Репа:] Не турбуйся, доню, я цю справу уладнаю, — покладись на мене (Голов., Драми, 1958, 360); Де щось станеться — кличуть батька: «Порфировичу, допоможи». І сам він без запрошення уладнував конфлікти (Рад. Укр., 13.VІІІ 1962, 3).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 427.