УКРІ́ПЛЮВАТИ, юю, юєш і УКРІПЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., УКРІПИ́ТИ, плю́, пи́ш; мн. укріпля́ть; док., перех.

1. Робити міцнішим, надійнішим, таким, що менше піддається руйнівній дії чого-небудь. Це було те небезпечне місце, про яке колись казав Ігорів батько. Берег тут не раз укріплювали камінням, але він не витримав шаленого натиску бурунів (Донч., IV, 1957, 32); Укріпити греблю; // Міцно, надійно прикріплювати до чого-небудь або на чомусь. Укріпивши знамено на високій вежі, біля нього гордо стояв радянський воїн (Цюпа, Назустріч.., 1958, 129); // перен. Робити постійним, стійким (почуття, переконання і т. ін.). Він любить Ольгу і всіх сил докладає, щоб зберегти, укріпити.. її любов до себе (Кол., Терен.., 1959, 185); Страждання українського народу, викликані зрадливою навалою німецьких фашистів, ще більше укріпили у чесних людей почуття патріотизму (Панч, В дорозі, 1959, 248).

2. Робити здоровішим, сильнішим, витривалішим. Пожива ростить наше тіло і міць укріпляє (Зеров, Вибр., 1966, 149); [Валентина:] Мамо, ляж.. [Ганна Андріївна:] Справді, мабуть, ляжу. Може, сон укріпить мене (Мокр., П’єси, 1959, 144); // рідко. Робити стійкішим, твердішим духовно. — Укріпи мене, господи! щоб я не согрішив перед тобою! (Кв.-Осн., II, 1956, 87).

3. Робити міцнішим, більшим, впливовішим. Всі народи Союзу РСР прагнуть ще більше укріпити своє братерське єднання (Рад. Укр., 1.I 1954, 2); Укріплювати сили демократії й соціалізму.

4. Посилювати оборонну здатність чого-небудь, створювати оборонні споруди в якому-небудь місці, на якійсь території. Данило укріплював городи, весь час нагадував воєводам про татарську небезпеку (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 580); Галицькі та черемиські князі старались коли не зовсім замкнути, то, бодай, укріпити.. входову браму в свої границі (Фр., VI, 1951, 38); В Індії ж дальній.. така їх [слонів] невидана сила Водиться скрізь, що з їх білих кісток палісади збивають, Щоб укріпити міста і від ворога їх захистити (Зеров, Вибр., 1966, 174).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 425.