УКРИВА́ТИСЯ (ВКРИВА́ТИСЯ), а́юся, а́єшся, недок., УКРИ́ТИСЯ (ВКРИ́ТИСЯ), и́юся, и́єшся, док.
1. Накладати, натягати зверху на себе якесь накриття для тепла, захисту від чогось. Другого дня Кайдашиха знов збудила рано невістку, а сама вкрилась з головою на печі й заохала (Н.-Лев., II, 1956, 284); Я — на піч та у куточку Зігнувсь, притаївсь, І щоб птах той не надибав — Ряденцем укривсь (Гл., Вибр., 1951, 198); Мирон лежав, укрившися сіряком з головою, і дрібно трусивсь (Головко, І, 1957, 137); Галина лежала на ліжку, вкрившись пухкою ковдрою (Зар., Світло, 1961, 22); * Образно. — У нас воля виростала, Дніпром умивалась, У голови гори слала, Степом укривалась! (Шевч., І, 1963, 332).
2. Покриватися, заповнюватися ким-, чим-небудь. Вранці увесь лан укрився женцями та косарями, ожив од гомону й сміху (Стельмах, І, 1962, 575); За ділами за звичайними Наші ти впізнав труди: Поле вкрилося комбайнами, Сотні верст — куди не йди (Шпорта, Ти в серці.., 1954, 50); // Встелюватися шаром чого-небудь (снігу, пилу і т. ін.), густо покриватися чимсь. Дула гвинтівок, багнети, світло-зелені шоломи тьмяніють, вкриваються дрібними крапельками роси (Кол., На фронті.., 1959, 25); // Заволікатися, застилатися, затягатися і т. ін. (хмарами, туманом тощо.). Сонце тим часом зайшло, і тінями вкрились дороги (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 53); Війнув вітрець; легкою пеленою, Туманом раннім вкрилися поля (Бичко, Простота, 1963, 79); // Густо або суцільно заростати якою-небудь рослинністю. Розвалилися редути, І рови густою Від низів і до вершини Вкрилися травою (Щог., Поезії, 1958, 221); Долинка біля гір вкрилася розсипами кульбаби і курячої сліпоти (Сміл., Сашко, 1954, 34); // Ставати густо або суцільно покритим чим-небудь (про обличчя, тіло і т. ін.). Вої [воїни] тяжко страждали від.. невідомої хвороби, від якої тіло вкривалось струпом… (Скл., Святослав, 1959, 625); Обличчя Каринського вкрилося зморшками й тінями втоми (Шовк., Інженери, 1948, 323).
3. Ховатися від кого-, чого-небудь. Наче в твердині якій, я на хуторі в горах укрився (Зеров, Вибр., 1966, 259); // Охороняти, уберігати себе від чогось; рятуватися. Вона бігла усе вперед, понята жахом, нічого не помічаючи, бажаючи тільки забігти якмога далі, укритися від наглої смерті (Коцюб., І, 1955, 356); // перев. із запереч. част. не. Приховуватися, таїтися; лишатися непомітним. — Від мене ніщо не вкриється! — відказує він (Мирний, IV, 1955, 366).
4. тільки недок. Пас. до укрива́ти 1, 3-5.
◊ Укрива́тися (укри́тися) ганьбо́ю (несла́вою, со́ромом і т. ін.) — своїми діями, вчинками накликати на себе ганьбу, безчестя, сором. — Краще вмерти в битві без меча, Ніж вкритися ганьбою втікача (Бажан, І, 1946, 301); Укрива́тися (укри́тися) сла́вою — ставати прославленим, знаменитим.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 424.