УКО́ХАНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до укоха́ти. Свято веселеє нас привітало, Свято, найбільш укохане в народі (Сам., І, 1958, 103); Ганна!.. Колись його [Гордія] укоханий у мріях ідеал!.. Що від його тепер зосталося? (Гр., II, 1963, 107); Тихін ситий, п’яненький, веселенький, гарною дівчиною укоханий і при грошах (Горд.. Дівчина.., 1954, 95); // у знач. прикм. Який викликає до себе любов, користується любов’ю; улюблений, любий. Єремія.. весь свій вільний час оддавав своєму укоханому військові (Н.-Лев., VII, 1966, 94); З глибоким хвилюванням розповідав він тепер, як це було значуще для нього пролити кров за Угорщину, укохану батьківщину Мате Залка, який колись пролив кров за Україну, укохану батьківщину Юрка… (Смолич, VI, 1959, 40); Укоханий князів зять Криштоф Радзівілл прислав з Литви на ці свята свою другу дружину Єлизавету (Ле, Наливайко, 1957, 37).

2. у знач. прикм. Який свідчить про постійний добрий нагляд і піклування Голова [у Тетяни] не запнута, дві укоханих коси вінком клалися по ній (Ле, Історія радості, 1947, 16); На вікнах і просто на підлозі багато розкішних укоханих вазонів (Коз., Сальвія, 1959, 203).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 421.