УКЛИКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., УКЛИ́КАТИ, и́чу, и́чеш, док., перех., розм., рідко. Закликати, запрошувати. — Уклич її [Галю]… Братику! Голубчику!.. — Добре. Укличу (Мирний, IV, 1955, 130).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 417.

Укликати, каю, єш, сов. в. уклякати, чу, чеш, гл. Зазывать, зазвать, призвать. Укликають Івана у хату, садовлять за стіл. Грин. II. 227. Вклич брата в хату.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 328.