УЗЛІ́СОК, ску, ч. Те саме, що узлі́сся. — Михайлику, гов-гов! — пролунав із лісу голос.. — А хто там вигукується? — голосно питаюся в діброви і поглядом обнишпорюю узлісок (Стельмах, Щедрий вечір, 1967, 24).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 408.

Узлісок, ску, м. Узлісся, ся, с. Опушка лѣса. Ідуть та йдуть, аж так на узліссі собаки ганяють лисицю. Рудч. Ск. II. 111.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 324.