УЗДРІВА́ТИСЯ (ВЗДРІВА́ТИСЯ), а́юся, а́єшся, недок., УЗДРІ́ТИСЯ (ВЗДРІ́ТИСЯ), рю́ся, ри́шся, док.

1. Зустрічатися. Ми ходимо обоє з чоловіком на роботу, та як уздрімося вночі, прийшовши з роботи, та знов уночі й розійдемося на роботу (Сл. Гр.); [Антон і Оришка:] О, як же любо Серце забилось, Як мої очі З твоїми вздрілись! (Кроп., І, 1958, 199).

2. безос. Здаватися, ввижатися. Уже він, хотів повернути поза хатою до дверей, коли це (уздрілось йому) немов щось мелькнуло… (Мирний, І, 1949, 312); Христя підійшла й сказала: — Чи мені привиділось, — щось наче за ставком перед самим носом перебігло. Ваші всі тут? — Тобі то вчувається, то вздрівається, — відказав Верига (Панч, Гомон. Україна, 1954, 131).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 407.

Уздріватися, ва́юся, єшся, сов. в. уздрітися, рюся, ришся, гл.

1) Видѣться, увидѣться. Ми ходимо обоє з чоловіком на роботу, та як уздримося вночі, прийшовши з робити, та знов уночі й розійдємося на роботу. Волч. у.

2) Казаться, показаться, представиться. Мені уздрівся Федька Дирва. Алв. 57. Уздрілось йому. Мпр. ХРВ. 275. Уздрівається йому, наче то вовк, аж воно собака. Волч. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 324.