УЗБІ́Ч, присл. Збоку, осторонь. Павло підвівся, тихо став узбіч, — мовчить, ладнає ремені наспинні (Бажан, Політ.., 1964, 26); // у знач. прийм. Біля, коло. Хижі кібці, що сиділи по узбіччю, аж доки не наближалися до них коні, лінькувато перелітали далі і знову сідали узбіч дороги (Панч, На калин. мості, 1965, 50).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 404.