УЖИ́ТИ1 див. ужива́ти.
УЖИ́ТИ2 (ВЖИ́ТИ), уживу́, уживе́ш, док., розм. Зуміти, змогти зжитися з ким— або де-небудь. — Тим і втікає молода жінка від свекрухи до матері, поки обвикне в чоловіка. — Ні одна без утеків не вживе (Барв., Опов.., 1902, 319); Не вжив у Михайла старий через Палажку, що й до його сувора була (Тесл., Вибр., 1950, 95); — З землі не вилазимо. Так уже до неї позвикали, що тепер, чого доброго, коли й додому повернешся, то в хаті не вживеш (Гончар, III, 1959, 214).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 402.