УЖИ́НОК, нку, ч. Загальна кількість зжатого на ниві хліба. Звозили снопи, сіно, славний ужинок цього літа взяли люди з панського поля! (Горд., Чужу ниву.., 1947, 298); * Образно. Високий татарин, здоровий, як бик, витріщив очі й поводив ними навколо, немов збирав по обличчях ужинок гніву (Коцюб., II, 1955, 153).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 402.