УЖИ́ВАНИЙ (ВЖИ́ВАНИЙ), а, е.
1. Дієпр. пас. теп. і мин. ч. до ужива́ти. Тут розбита бочка нафтової ропи, уживаної до випалювання (Фр., III, 1950, 186); Особливо шкідливі для поезії так звані традиційні образи, вживані без будь-якого переосмислення (Рад. літ-во, 4, 1967, 31); // Який має широке застосування; розповсюджений. Очіпочок на їй вишневий, самий уживаний тоді (Барв., Опов.., 1902,510); Поруч із древком прапора висіла на стіні проста учнівська полотняна сумка, так широковживана по наших сільських школах (Ю. Янов., II, 1954, 8).
2. у знач. прикм. Який був у користуванні; приношений, не новий (про одяг, речі). І флейту я візьму, уживану і вбогу.. Уста мої смутні, Немов цілунками, втішатимуться нею (Зеров, Вибр., 1966, 489); — Як зовсім свіжий рушник, то ще твердий, рапавий, а як уже вживаний, то м’який, податливий (Март., Тв., 1954, 311).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 401.