Про УКРЛІТ.ORG

уже

УЖЕ́ (ВЖЕ).

1. присл. Указує на остаточне здійснення чи настання дії, явища, ознаки, стану. Уже і сонечко зійшло, Уже й зайшло, смеркати стало (Шевч., II, 1963, 116); Уже шістнадцятий годок минає Олесі, вже й свати почали в хату навертатись (Вовчок, І, 1955, 21); Уже сьогодні їх заручають, А через тиждень і повінчають… (Л. Укр., І, 1951, 322); Тепер Іван був уже легінь, стрункий і міцний, як смерічка (Коцюб., II, 1955, 313); Троянівка ще спала, хоч по деяких хатах уже світилося (Тют., Вир, 1964, 8); Сад стояв уже під сонцем, як рожевий дим, Вже на вітах стало тісно гронам восковим (Вирган, В розп. літа, 1959, 37); У битві кривавій все тоне, хитається проклята мла… То Армія наша Червона у наступ уже перейшла (Сос., II, 1958, 461); Глухо, вже по-осінньому гули дерева (Гончар, III, 1959, 191); В Обухівку Давид прийшов зарані.. Село вже жило. Дружно курились димарі хат, рипіли журавлі біля криниць (Головко, II, 1957, 182); // розм. Уживається у функції стверджувального речення. Прийшлось Івасеві жмуритись. Не вспів він очі закрити, як Грицько крикнув: «Уже!» (Мирний, IV, 1955, 8); // Указує на певну зміну якоїсь дії, ознаки або предмета, місця, часу і т. ін. — А що, Хмелинонько, уже не жаль кілочка? Недавнечко у тебе красувавсь, Тепер прилипла до дубочка?.. (Гл., Вибр., 1951, 144); — Що ти там думаєш? — зовсім уже розсердився козак (Довж., І, 1958, 236); — Не заблудилися в степу, товаришу старшина? — уже привітніше запитував їздовий, що ніс варту (Гончар, III, 1959, 193); Ти пішов лейтенантом, де тане далечінь у холодних огнях. Може, в чині уже капітана ти проходиш грозовий свій шлях (Сос., II, 1958, 446); Улас поїхав додому. Уже дома він одержав кілька листів від товаришів (Тют., Вир, 1964, 63); Уже потім призналася [Зінька], що сама боялася дуже і вартувала надворі весь день (Головко, II, 1957, 180).

2. присл. Уживається для підкреслення тривалості відрізка часу, названого в реченні. [Палажка:] А давно ти з дому? [Xимка:] От уже третій рік на покрову кінчиться (Мирний, V, 1955, 220); Соломії докучав голод. Уже другу добу вона нічого не їла (Коцюб., І, 1955, 363); Ліг велет, — думав, на часок, та й спить уже століття (Л. Укр., І, 1951, 459); // З дієсловами наказового способу вживається при вираженні нетерпіння, незадоволення і т. ін., що стосується висловленого в реченні. — Та пий уже! — крикнула Горпина (Мирний, І, 1954, 240); Потім згадаються зоряні літні ночі та буйні жита… аж поки прийде нечутна біла сестра з тонким профілем і покладе руки на гаряче чоло. — Спіть уже! (Головко, II, 1957, 167).

3. підсил. част. Уживається для підкреслення, підсилення названої дії або ознаки, обставини і т. ін. Брюховецький сам не знав, чого злякавсь; так уже грішна душа його тривожилась (П. Куліш, Вибр., 1969, 185); — Ну, вже й морози! Ще таких цю зиму й не було… (Мирний, І, 1949, 162); Тепер тільки дещо про турецьку кріпость скажу.. От уже страшна будова, нехай їй цур! (Л. Укр., V, 1956, 11); — Воля? Може, й буде коли, тільки нам її не видать. Може, ти ще й побачиш, а вже мені то не доведеться (Хотк., І, 1966, 95); // Уживається для підкреслення кількості чого-небудь. Роман уже не раз і не два виходив в той зелений закуток огороду і наглядав з-за тину: він знав, коли молоденька Соломія виходить до криниці по воду (Н.-Лев., VI, 1966, 303); Василь протанцював уже три вулички (Довж., І, 1958, 89).

А що вже — а скільки. — А що вже мати наплакалась та набралась лиха, то, мабуть, нікому не доводилось так бідувать (Н.-Лев., II, 1956, 258); Куди́ вже йому́ (їм і т. ін.); Де вже (йому́, їм і т. ін.) хто-небудь нездатний, неспроможний на щось або до чогось. Прокіп блідий, аж зчорнілий, од вітру валиться.. Куди вже йому женитися (Коцюб., II, 1955, 29); — Де вже тобі молотити? Спершу од’їстися треба, оклигати (Добр., Очак. розмир, 1965, 184); На що вже — навіть. На що вже горобці — і ті попритихали І прислухаться стали (Гл., Вибр., 1951, 105); Та вже ж; Уже́ ж — звичайно, справді. — Та вже ж важко за нелюбого йти! (Вовчок, І, 1955, 228); — А Явдоху хто з світа звів? — питає гостро Чіпка.. — То це я, сину?.. — Уже ж не я… (Мирний, І, 1949, 410); — То Василько живий? — скрикнули разом Яким і Олена. — Та вже ж живий… (Коцюб., І, 1955, 84); Та й уже>́ — і все, і кінець. — Що там! Постріляти [людей] та й вже (Коцюб., II, 1955, 98); — Не відаю, як з кіньми… — Займемо, та й уже! (Загреб., Диво, 1968, 150); Чи вже ж — невже. — За що ми будемо платить такі скажені гроші? Чи вже ж за ті лисі гори! (Н.-Лев., II, 1956, 260).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 400.

Уже нар. Уже, ужъ. Іди зіма до Бучина, бо вже ти нам докучила. Ном. № 622. Така вже вдача собача. Ном. № 2941. А вже ж! Конечно. А повінчаємось у неділю? — А вже ж. Шевч. 504. А що вже. Что же касается до. А що вже Василько — тихий, сумний. МВ. ІІ. 8. То вже ж. И вотъ. То вже ж Хмельницький до козаків приїзжає, словами промовляє. Макс. То вже ж один козак лугом біжить, коли дивиться на кущ, аж кущ дріжить. Макс.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 322.

вгору