УЖА́РЮВАТИ (ВЖА́РЮВАТИ), юю, юєш, недок., УЖА́РИТИ (ВЖА́РИТИ), рю, риш, док., перех.

1. Добре, до готовності просмажувати. Добре вжарила гуску (Сл. Гр.).

2. тільки док., перен., розм. Виконати що-небудь (пісню, танок і т. ін.) з запалом, пристрасно. Дід Григорій понапускав на дзвіницю парубків, так вони як ужарять польки, ну, не можна встояти в вівтарі (Мик., II, 1957, 165); — Ану, вжар що-небудь! Лупастий хлопчик діловито підтяг штанці і вдарив по струнах (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 207).

3. тільки док., перен., розм. Ударити кого-, що-небудь; завдати удару комусь, чомусь. Він її як ужарив, то вона… на дванадцяті сушки здохла (Сл. Гр.); [Сава:] Німці рвуться на міст, щоб утекти, а товариш Мартиненко з армією.. як ужарив по них з танків! (Мороз, П’єси, 1959, 233).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 400.