Про УКРЛІТ.ORG

уділяти

УДІЛЯ́ТИ (ВДІЛЯ́ТИ), я́ю, я́єш, недок., УДІЛИ́ТИ (ВДІЛИ́ТИ), уділю́, уді́лиш, док., перех.

1. Виділяти для кого-небудь частину чогось, ділитися чим-небудь. Хай поруч з ділами геройства й відваги Прославлять поети в віках назавжди Ту мить, коли нам із похідної фляги Солдат незнайомий вділяє води (Перв., II, 1958, 413); — Нехай поберуться.. Я й хату їм збудую, і города вділю (Барв., Опов.., 1902, 327); Він пішов за братом і сказав: — Я тобі, брате, уділю половину свого маєтку (Казки Буковини.., 1968, 76); Любка стояла під віконцем. Лузала гарбузове насіння, яке всю осінь не виводилось в її кишенях, то хотіла і Коропову вділити жменьку (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 132); * Образно. [Маруся:] Чи тямиш же ти, що то таке коханнє [кохання]? Ти мене жалієш? Ти так багата щастям, що й мені хочеш частину його уділити? (Кроп., І, 1958, 95); [Перелесник:] Потім ми заглянем до зорі в віконце, зірка-пряха вділить срібне волоконце, будем гаптувати оксамитну тінь (Л. Укр., III, 1952, 207); // Заощаджувати, відкладати що-небудь з метою зберігання. І справді, — думав я, — що чоловік заробив — то його вистача тілько на те, щоб сяк-так прохарчитися та кінці докупи звести… Уділити ж з заробітку яку дещицю про чорний день — не вистачить… (Мирний, IV, 1955, 359); // Давати у розпорядження (місце), приділяти (час) і т. ін. кому-, чому-небудь. Як бачите, задля сього отділу [відділу] «Рідний Край» не може багато місця вділити (Мирний, V, 1955, 421); [Мартіан:] Так, брате, докладу всії [всієї] снаги, всю ніч до ранку буду працювати,.. Але тепер вділи мені годину. Дозволь покликати моїх дітей.. і сього ж вечора, коли достойні, введи їх у громаду (Л. Укр., III, 1952, 295).

2. перен. Наділяти, обдаровувати чим-небудь; передавати у спадок якісь якості і т. ін. — Мати ж моя, матусенько, Нащо ж мене на горе вродила, Нащо мені чорні брови вділила? (Чуб., V, 1874, 467); «Та одна ж нас матінка уродила, Та не одну долю нам уділила: Тобі уділила — панувати, А мені уділила — горювати» (Укр. нар. пісні, 2, 1965, 127); Цієї уваги до всього доброго, красивого вділила мати й мені (Стельмах, Щедрий вечір, 1967, 10).

3. заст. У сполуч. з деякими іменниками, перев. дієслівного походження, означає дію, зміст якої визначається значенням відповідного іменника. Ніхто їх [співців] не брав під свою оборону, Ніхто не спускався з високого трону, Щоб їм уділяти хвали (Л. Укр., І, 1951, 172); Він [Аркадій Петрович] хрестив і вінчав, дарував спаш, уділяв ради, його кликали «татком» (Коцюб., II, 1955, 384).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 394.

Уділяти, ля́ю, єш, сов. в. уділити, лю́, лиш, гл. Удѣлять, удѣлить, дать. Бог нам дав, і людям вділяймо. Ном. № 4496. Моя ненько, моя матінко? Нащо ти мене нещасницю вродила, гірку долю вділила? Мил. 197. Кому ви (мати мертва) нас уручаєте, кому ви нас уділяєте? Мил. Я й хату їм збудую, і города вділю, і поля дам. Г. Барв. 327. Почали вони з братом ділиться хазяйством і вділили дурневі коростявого бичка. Грин. І. 208.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 320.

вгору