УДОСТО́ЮВАТИ (ВДОСТО́ЮВАТИ), юю, юєш, недок., УДОСТО́ЇТИ (ВДОСТО́ЇТИ), о́ю, о́їш, док., перех.

1. чого. Визнавати кого-, що-небудь гідним високої оцінки, нагороди, звання і т. ін. Оточена любовною увагою народу, Комуністичної партії, Радянського уряду, який першу її удостоїв звання народної артистки республіки (1922 р.), згасла ця яскрава зоря [М. К. Заньковецька] українського театру (Рильський, III, 1956, 349); Дипломну роботу Васильківського — пейзаж «По Дінцю» (1885 р.) — Рада Академії удостоїла найвищої нагороди: великої золотої медалі (Нар. тв. та етн., 1, 1968, 66).

2. чим або з інфін., рідко чого. Виявляти до кого-небудь свою увагу, прихильність. Пріор не удостоював Гаудентія ні одного слова, розмовляв з тими, що сиділи поруч нього (Фр., II, 1950, 180); Зграя крижнів крізь туман прозорий Пролітала колесом живим. Я сусіда ухопив за лікоть — Не вдостоїв і поглянуть він! (Рильський, III, 1961, 320); // у сполуч. із сл. поглядом, словом і т. ін., ірон., жарт. Виявляти свою увагу до кого-небудь зверхньо, поблажливо; приділяти комусь недоброзичливу увагу. Олександр Семенович удостоїв ще одним покровительським поглядом усіх присутніх (Шовк., Людина.., 1962, 259); Вчитель перший вибухає щирим, безтурботним сміхом, і зовсім не віриться, що на цього двадцятичотирьохрічного вилицюватого хлопчину вже двічі летіли до губернатора «бамаги», що удостоїло його своєю увагою і жандармське управління (Стельмах, І, 1962, 249).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 398.