УДА́НИЙ¹ (ВДА́НИЙ), а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до уда́ти 3, 4. [Кембль (Придивляється до фігурки):] Ха-ха-ха-ха! Та й здорово ж уданий! Як вилитий наш батько Годвінсон! (Л. Укр., III, 1952, 31).

2. у знач. прикм., рідко. Нещирий, награний. — Добрий день вам, панно Маню! — обізвався я з уданим супокоєм і подав їй руку (Коб., III, 1956, 27); На обличчі Віри Павлівни грала усмішка, не знати тільки, чи удана, чи правдива… (Хотк., І, 1966, 38).

УДА́НИЙ² (ВДА́НИЙ), а, е, на що, до чого та без додатка, заст., рідко. Здібний. Він до всього вданий (Сл. Тр.); Наш рід не заможний, не кудлатий, як там кажуть, да уданий (Барв., Опов.., 1902, 425); Уданий на зальоти.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 384.

Уданий, а, е.

1) Удачный, удавшійся.

2) Красивый. Вона така була вдана, така вродлива. Г. Барв. 422. Таке-ж удане, вродливе чортеня, що й очей не ’дведеш. Г. Барв. 334.

3) Способный, годный. До річей вона вдана. Г. Барв. 518. Він до всього вданий. Лебед. у. Ум. Уданенький. Жінка його уданенька. Г. Барв. 506.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 317.