УДАВИ́ТИ¹ (ВДАВИ́ТИ), удавлю́, уда́виш; мн. уда́влять; док., перех. Умертвити, стискаючи горло; задушити. Не вмер Данило — болячка вдавила (Номис, 1864, № 8043); [Грива:] І тепер ще така кипить у грудях злість, коли згадаю Саву, що сам себе, здається б, удавив (К.-Карий, II, 1960, 281); // перен. Припинити вияв чого-небудь. — Загірного? — стиха обоє разом перепитали вони, не маючи змоги удавити хижої радості (Вас., IV, 1960, 29).

◊ Удави́ли сльо́зи кого — від плачу комусь стиснуло горло. Удавили сльози Оленку, не знає, що вже й робити (Тесл., З книги життя, 1949, 134).

УДАВИ́ТИ² див. вда́влювати.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 384.

Удавити, влю, виш, гл.

1) Удавить, задушить, задавить. Щоб тебе вдушило, та вдавило. Ном. № 37 78. Не вмер Данило — болячка вдавила. Ном. № 8044.

2) Вдавить. Чому мене не сховаєш оттут серед лину?… У землю не вдавиш. Шевч. 95.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 317.