УГРО́БИТИ (ВГРО́БИТИ), блю, биш; мн. угро́блять; док., перех., розм.

1. Убити, довести до смерті. [Огнєв:] Мій начпоарма Орлик. От диявол, учора його мало не угробили. Осколками руку поранило. Лізе завжди в саме пекло (Корн., II, 1955, 39); — Да, з таким папашею каші не звариш. Та він тебе [Мусія] колись угробить, — кип’ятився Ярошенко (Речм., Весн. грози, 1961, 25).

2. перен. Завдати чому-небудь значного пошкодження; вивести що-небудь з ладу, виявитися винуватцем пошкодження; // Невміло діючи, завдати шкоди чому-небудь, не довести до кінця (якусь справу, захід).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 381.