УГОДО́ВАНИЙ (ВГОДО́ВАНИЙ), а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до угодува́ти. Свині були великі, але худі, погано вгодовані (Оров., Зел. повінь, 1961, 39); Мар’ян Хомаха, виряджаючи Юрка в науку, заколов угодованого кабана й половину туші дав синові (Чорн., Визвол. земля, 1959, 91).

2. у знач. прикм. Який угодувався, ситий (про тварину). Через дорогу, прямуючи на кукурудзяний масив, перебіг лінивий, вгодований, рудуватий на боках заєць (Ряб., Жайворонки, 1957, 22); Дикун відчинив браму, дівчина сіпнула віжками — і вгодовані коні вихором вилетіли з двору (Добр., Очак. розмир, 1965, 207); // розм. Товстий, гладкий (про людину). Вгодований економ, що весь час вертиться і завилює тут перед пані, запозирливо дивиться по черзі на панну й юнака (Вас., II, 1959, 59); Це був молодий ще, але натоптаний чоловік, кругловидий і вгодований (Мик., II, 1957, 284); В чайхані на нарах.. вели інтимну бесіду троє дорідних, вгодованих мусульман та один приїжджий (Ле, Міжгір’я, 1953, 64).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 377.