УГО́ДНИЙ (ВГО́ДНИЙ), а, е.

1. рідко. Який відповідає волі, бажанню, смакам кого-небудь; приємний, до вподоби комусь. Мати тим тільки свою журбу тішить, що сеє безталання Катрине буде батькові вгодне (Вовчок, І, 1955, 224); — Там що людина невісточка в мене, так її вже й не найти такої. Правду казав сват: «На мою дитину не зажалієтесь, каже. Я годував її, щоб вона і богові, й людям угодна була» (Тесл., З книги життя, 1949, 22); — Та стривай! Не гарячкуй! Не вгодний той купець, знайдемо іншого! (Головко, А. Гармаш, 1971, 538).

2. заст. За релігійними уявленнями — приємний богові, гідний заступництва бога. [Василь:] Здорові були, святії угодниці. [Сестра Серахвима:] То ще як господь сподобить бути йому згодними, а поти тілько черниці (Мирний, V, 1955, 102).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 377.