УГА́ЧУВАТИ1 (ВГА́ЧУВАТИ), ую, уєш, недок.. УГАТИ́ТИ (ВГАТИ́ТИ), ачу́, а́тиш, док., перех.
1. Робити гатку, прокладаючи дорогу через болото або багнисте місце; // Насипати греблю. — Я поробив так, що ізроду довіку не вгатять греблі (Укр.. казки, легенди.., 1957, 254).
2. тільки док., у що, розм. З силою встромити якийсь гострий предмет у що-небудь; усадити. Він підскочив до саней і з розмаху вгатив сокиру в рожен, знову пробіг, і знову з усієї сили вдарив сокирою (Стельмах, Хліб.., 1959, 79); // також по чому. Ударити когось чим-небудь з усієї сили. Та цей [Никола] хапнув камінь.. і зблизька таки вгатив ним Ілька по нозі в саму кістку (Козл., Ю. Крук, 1950, 81); Хтось позаду так вгатив його кулачищем у бік, що в повітрі перед очима полісовщика замигтіли темні мурашки (Стельмах, І, 1962, 440); * У порівн. — А я, знаєте,.. це слово почула, то так, якби мене хто довбнею по голові вгатив (Март., Тв., 1954, 71); // Влучити в що-небудь (кулею, снарядом і т. ін.). Сеня, вийнявши наган з кобури, не цілячись, з того місця, де стояв, вгатив три кулі в центральний кружок (Бурл., М. Гонта, 1959, 53); // безос. Ганок П’ятої гімназії раптом наче вдарило молотом, а вгору порснуло димом та курявою: снаряд вгатило прямісінько в парадний хід гімназії (Смолич, Реве та стогне.., 1960, 431).
УГА́ЧУВАТИ2 див. вга́чувати1.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 374.