УГА́РА, и, ч. і ж., розм. Відчайдушна людина, яка нічого не боїться, яку не спинить ніяка небезпека. Тетяна, сідаючи [у літак], весело й схвильовано до людей: — Прощавайте, люди добрі, не згадуйте лихом! Кругом загоготіло: — Це родимий літун. Вона й дівкою була угара! (Вас., Вибр., 1954, 218); Чи не Сенька Черв’як? Зовсім такий голос… Матрос пам’ятав його ще з тих часів, коли вони разом чистили на пароплавах казани. Черв’як був добрий угара! (Мик., Повісті.., 1956, 102).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 374.