УГАНЯ́ТИ¹ див. вганя́ти¹.

УГАНЯ́ТИ² (ВГАНЯ́ТИ), я́ю, я́єш, недок. і рідко УГНА́ТИ (ВГНА́ТИ), ужену́, ужене́ш, док., розм.

1. за ким — чим. Бігти, гнатися. Аж до нього козак промовляє: «Старий татарине бородатий, Чого ти за мною уганяєш?» (Думи.., 1941, 21); * Образно. Давно колись, кажуть, на острів той дикий прибув чоловік з невідомих країв. Десь доля лихая вганяла за ним по всім світі, що він не знайшов ніде інде притулку (Дн. Чайка, Тв., 1960, 158); // за чим, перен. Прагнути, домагатися чого-небудь. [Золотницький:] Не будь нерозумний і не вганяй за дурницями. Цяцьками бавишся та бармами позлотистими! (Гр., II, 1963, 533); — Інший іще скаже, що такий чоловік, як твій панотець, уганяє за славою! Химера! Слави треба мирові, а не тому, хто славен (П. Куліш, Вибр., 1969, 196).

2. за ким. Бігати, упадаючи, залицяючись. [Мати:] Не випадає за парубком так дівці уганяти (Л. Укр., III, 1952, 225); — За той час бавтеся добре та й не вганяйте дуже за дівчатами, — сказала й погрозила йому пальцем (Март., Тв., 1954, 264).

◊ Уганя́ти ко́ло робо́ти, розм. — працювати з запалом, з завзяттям. Він почав уганяти і кидатися коло роботи, мов коло своєї (Фр., V, 1951, 333).

3. Підніматися вгору. Сумно чорніє город між зеленими вербами ..Тільки що соняшники некохані, непрохані ростуть собі, уганяють одно перед другим вище та вище… (Вовчок, І, 1955, 169); Орел високо вгору вганяє (Сл. Гр.).

УГАНЯ́ТИ³ (ВГАНЯ́ТИ), я́ю, я́єш, недок. і рідко УГНА́ТИ (ВГНА́ТИ), ужену́, ужене́ш, док., розм. Те саме, що заганя́ти² 2. [Xаритина:] А, бодай він тобі луснув! Вже й підошов не чую: так угнали (К.-Карий, І, 1960, 228).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 373.

Уганяти, няю, єш, сов. в. угнати, ужену, неш, гл.

1) Гнаться, погнаться. А третій брат, менший, піша, пішаниця, за кінними, братами уганяє. АД. І. 107. Ти за дорогими напитками, бенкетами уганяєш. АД. IІ. 104. Вийми меч проти неситих, що за, мною уганяють. К. Псал.

2) Догонять, догнать. Де орду вгоню, там ю розроню. АД. І. 35.

3) Подниматься, подняться. Орел високо вгору вганяє.

4) Вбивать, вбить, вгонять, вогнать. Він його здоровенною булавою як улупить, то тик і вжене в землю. ЗОЮР. І. 30. Угнав його по коліна в землю. Чуб.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 313.