УГА́ДУВАТИСЯ (ВГА́ДУВАТИСЯ), ується, недок.

1. Відчуватися, виявлятися, уловлюватися за якимись ознаками, прикметами, особливостями. «Синок» ступив у хату, пригнувшись під одвірком, рослий, широкоплечий. Зразу вгадувалася материна порода (Вол., Самоцвіти, 1952, 11); — Ну, що нас небагато, це я й сам знаю! — сказав Артем. І хоч не видно було в темряві його обличчя, а вгадувалось, що брови у нього суворо насуплені (Головко, II, 1957, 539); На будівництві було безлюдно.. Тільки одинока постать сторожа угадувалася у темному затишку, між цегляних кладок (Собко, Зор. крила, 1950, 153); За віконцем угадувалось світання (Мур., Свіже повітря.., 1962, 102); Одразу ж за деревами, що тільки вгадувалися обабіч стежки, починалася темрява (Перв., Дикий мед, 1963, 262); Небо все в летючих хмарах, то сивих, то аж голубуватих — крізь них все дужче просочується світло місяця, який вгадується десь там, за ними… (Гончар, II, 1959, 367); // безос. Якраз в’їздили в село. Чи, власне, яке ж це село тепер! Було колись. А зараз обабіч вулиці в поруділих присмаглих садках курились пожарища, і лише по чорних димарях, що стовбичили на руїнах, угадувалось, що тут стояли хати, люди жили… (Головко, І, 1957, 283).

2. Пас. до уга́дувати 1, 3.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 371.