УВІРЯ́ТИСЯ¹ (ВВІРЯ́ТИСЯ), я́юся, я́єшся, недок., УВІ́РИТИСЯ (ВВІ́РИТИСЯ), рюся, ришся, док., діал. Переконуватися. [Данило:] Увіривсь я, Палазю: Мар’яна мене любить. У цю неділю весілля наше буде безпремінно! (К.-Карий, І, 1960, 188).

УВІРЯ́ТИСЯ² див. ввіря́тися.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 368.

Увірятися, ряюся, єшся, сов. в. увіритися, рюся, ришся, гл.

1) Надоѣдать, надоѣсть, опротивѣть. А! вже він мені ввірився. Ном. Не ввірився ще йому світ. Стор. МПр. 3. Чи вже ж тобі катерга турецька не ввірилася? АД. І.

2) Довѣряться, довѣриться. З паном не дружи, жінці не ввіряйся, а чужих гостей не приймай. Ном. № 1196.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 311.