УВІ́НЧУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., УВІНЧА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, док.

1. Бути нагородженим за заслуги, удостоєним високої нагороди; приймати нагороду. — Золотих не хочу лаврів, З ними щастя не здобуду. Як я ними увінчаюсь, То поетом вже не буду (Л. Укр., І, 1951, 383).

2. Прикрашатися вінком з чого-небудь або чимось, схожим на вінок.

3. Закінчуватися вгорі чим-небудь. Верхні частини будівлі [собору] відзначаються уступчастим розташуванням арок і склепінь, які плавно піднімаються вгору і увінчуються мальовничим п’ятиглав’ям пірамідальної будови (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 514); // перен. Закінчуватися, завершуватися чим-небудь; знаходити своє втілення в чому-небудь. Жадоба боротьби увінчується знаменитим поєдинком [Мцирі] із барсом (Рильський, III, 1955, 207); Вони.. призналися, що в результаті подорож їх увінчалась добрим успіхом (Фр., VI, 1951, 203); Електрохід, уже відчутно зримий, На ватмані окреслений встає, Конструкціями смілими, новими Безсоння увінчалося твоє (Забашта, Нові береги, 1950, 31); Після переможної битви на Курській дузі стратегічний наступ Радянської Армії успішно тривав і увінчався великими перемогами (Ком. Укр., 2, 1969, 61).

4. тільки недок. Пас. до уві́нчувати.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 368.