УВІНЧА́ННЯ, я, с.

1. Дія за знач. увінча́ти.

2. Те, чим увінчується, закінчується зверху якась споруда, будова тощо. І тягнуть невтомні лебідки Фігурні увінчання бань (Бажан, І, 1946, 174).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 367.