УВІ́НЧАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до увінча́ти. Зустрічайте його ви литаврами. Він сьогодні закиданий квітами, він сьогодні увінчаний лаврами (Тич., II, 1957, 37); Купала був увінчаний тою славою, яку достойно заслужив (Рильський, III, 1955, 402); Мільйони і мільйони юних ленінців, вихованих на славних традиціях, стали під увінчане п’ятьма орденами знамено Ленінського комсомолу (Мист., 3, 1962, 21); Волосся на її голові, розчесане на дві половини, було перетягнуте ниткою перлин і увінчане діамантовою діадемою (Полт., Повість.., 1960,464); Тільки ген далі, обабіч Дніпра, шуміли, пісками кучугури, увінчані купками сосен (Скл., Святослав, 1959, 333); Розпарена нічною задухою, гостро і нудливо смерділа болиголова, яка то тут, то там здіймалася вище всіх на своєму товстому і порожньому стовбурі, увінчаному тоненькими, схожими на віття кропу гіллячками (Тют., Вир, 1964, 230); Лежать вони [сини Вітчизни] за тихим переліском під віковим курганом степовим, увінчаним гранітним обеліском, поставленим навіки вартовим їх мужності і слави бойової… (Гонч., Вибр., 1959, 216).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 367.