УВО́ДИТИ¹ див. вво́дити.

УВО́ДИТИ², джу, диш, недок., діал. Зволікати. — Так як же ти думаєш: коли ми могтимем справити весілля?.. — Ну, що ж: я думаю нема чого довго уводити (Л. Укр., III, 1952, 505).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 368.

Уводити, джу, диш, сов. в. увести, уведу, деш, гл.

1) Вводить, ввести. Пан увів дідову дочку в свої горниці. Чуб. Вво́дити у славу, у неславу. Позорить. Пожалійте сиротину і не вводьте в славу. Котл. Н. П. 345. Сватай мене, козаченьку, не вводь у неславу. Мет. 83. — у хрест, у закон. Крестить. Введуть дитину у хрест. Грин. II. 23. Мир. ХРВ. 23.

2) Обманывать, обмануть. Він мене уводить, до иншої ходить. Гол. III. 336.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 311.