УВИ́ТИЙ (ВВИ́ТИЙ), а, е, розм. Дієпр. пас. мин. ч. до уви́ти. Тин увесь увитий хмелем, що довгими батогами перевішувався на шлях, та колючою березкою, що, як прядиво, спускалася сюди своєю мичкою (Мирний, І, 1954, 219); Широка веранда, вся чисто увита густими лозами дикого винограду, і дві невеличкі кімнати,.. — оце й усе кафе (Собко, Скеля.., 1961, 78); Дрібнії сили вмій докупи збити, А й найтруднішого вони докажуть; Таж посторонком, з трав увитим, Вола в нас в’яжуть (Фр., XIII, 1954, 155); * Образно. А чи, може, йому [серцю], горем ввитому, Вже й надії нема — недобитому?.. (Манж., Тв., 1955, 131).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 366.